Ця стаття є третьою і останньою із серії статей, де ми показуємо, яким чином питання Трійці стосується кожного з нас, створених за образом Божим людей. Це розуміння допоможе нам краще усвідомити своє власне місце в Божому задумі.
Задля полегшення сприйняття наші роздуми розбиті на три частини – три окремі статті. Однак, для того, щоб отримати всю повноту картини, ми радимо прочитати всі три статті, і прочитати їх послідовно.
Перша частина відкриває нам людину як живий образ живого Бога.
Друга частина показує як образ триєдиного Бога розкривається через людську єдність і любов. А також піднімає питання кризи цієї єдності.
Третя частина показує, що саме Христос і Церква є досконалим і остаточним втіленням задуму Божого стосовно Його образу.
Якщо ви ще не читали першу або другу частину, рекомендуємо спочатку прочитати їх, а тоді вже переходити до цієї частини.
Новий образ
У попередній частині ми показали, що спочатку сім’я, а далі і все людство були задумані Богом як відображення, як образ Його Самого – триєдиного Бога. У своїй єдності і любові ми мали б відображувати ту єдність в любові, що існує між Отцем, Сином і Святим Духом. Однак, через гріхопадіння Адама створений Богом образ виявився пошкодженим.
На щастя, Бог не залишив проблему пошкодженого образу без вирішення. Чи знаєте ви, що Бог вирішив створити нове людство, і почав Він з нового Адама? Апостол Павло пише:
Оскільки смерть через людину, – то через людину й воскресіння мертвих. Як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть. … Так і написано: Перша людина – Адам – став живою душею, а останній Адам – Дух, Який оживляє. Але не духовний спочатку, а душевний; потім – духовний. Перша людина – із землі, земна. Друга Людина, [Господь], – з неба. Який земний – такі й земні, і Який небесний – такі й небесні. І як ми носили образ земного, так носитимемо образ небесного. (1 до Коринтян 15:21–22, 45–49)
Павло пише тут про двох Адамів – першого і останнього. І видно, що останнім Адамом він називає саме Христа. Тобто Христос, за тим самим принципом, як і перший Адам, являє Собою прабатька нового людства. Згадаємо, що саме слово Адам значить людина, людство.
Павло називає Христа не лише останнім Адамом, але також і другою людиною (не мільйонною чи мільярдною). Чому він не бере до уваги усіх тих людей, що народилися до Нього?
Коли Павло говорить, що Христос – це друга людина (Адам), він має на увазі, що в Христі Бог створив нове, друге людство. Знову таки, за Своїм образом і подобою. Всі люди ділять природу зі своїм прабатьком. І Бог сприймає їх не лише як окремі особистості, але також як одне ціле, як одну «колективну людину» (чи то як першого Адама, чи то як другого). Тому тут і написано:
Який земний – такі й земні, і Який небесний – такі й небесні. І як ми носили образ земного, так носитимемо образ небесного. (1 до Коринтян 15:48–49)
Цікаво, що тут теж іде мова про образ Божий, але опосередковано. Тобто кожна людська особистість може носити в собі образ або першого Адама, або другого. І якщо ми носимо образ другої людини – Христа, – то ми носимо і справжній образ Божий, оскільки Христос, як другий Адам, і є тим новим, непошкодженим образом Божим.
У Посланні до Ефесян Павло трохи іншими словами говорить про те саме:
То треба, щоб ви відкинули стару людину з її попереднім способом життя, яка зітліває в оманливих пожадливостях, аби ваш розум оновлювався духом, щоб ви зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини. (Ефесян 4:22–24)
Тут говориться про стару людину і нову людину («створену за подобою Божою»), фактично про першого і другого Адама, чи принаймні передану від них природу. Тобто новий образ і подоба Божа, яку кожна людина може мати у Христі, відрізняється від пошкодженого образу «праведністю та святістю істини», на противагу «оманливим пожадливостям», які почалися із забороненого плоду.
Як ми бачимо, людина може вибрати, чий образ їй носити: або образ першого Адама, який зітліває (розкладається, вмирає) в своїх пожадливостях, або ж образ другого Адама, який і Сам живе, і дає життя. В цьому і є наш вибір – чий образ нам носити. І наслідки цього вибору сягають у саму вічність.
Перспективи нового образу
У посланні до Євреїв сказано про Христа як про образ Бога:
Він, будучи сяйвом слави та образом Його сутності, утримуючи все словом Своєї сили, здійснивши [Собою] очищення [наших] гріхів, сів праворуч Величності на висотах. (Євреїв 1:3)
Ми бачимо, що Христос сів праворуч Величності на висоті. Як Бог Він і так завжди був з Отцем на престолі. Але здійснивши очищення наших гріхів, Він сів на престолі як новий Адам, щоб посадити на ньому усе нове людство (як і перший Адам зі своїми нащадками мав царювати над землею):
Переможцеві дозволю сісти зі Мною на Моєму престолі, – як і Я, перемігши, сів з Моїм Отцем на Його престолі. (Об'явлення 3:21)
Щось схоже ми знаходимо і в пророка Даниїла, де спочатку описується таке видіння:
А ще я побачив у нічних видіннях, як з небесними хмарами йшов ніби Людський Син, Котрий наблизився до Стародавнього днями, і був підведений до Нього. І Йому було дано владу, славу і царство, аби всі народи, племена та язики Йому служили. Його влада стане вічною владою, яка не минає, – Його владарювання не буде призупинене. (Даниїла 7:13-14)
Під час земного служіння Ісус називав Себе Сином Людським, маючи на увазі в тому числі і опис Сина Людського у видінні Даниїла. Але при цьому в тлумаченні цього видіння ангелом ми знаходимо наступне:
Але царство перейде до святих Всевишнього, і володітимуть вони тим царством вічно, повік-віків. (Даниїла 7:18)
Тут вже мова іде про святих Всевишнього, у множині. Тобто ми бачимо, що Христос, як другий Адам, все робив не для Себе Самого. Він помер і воскрес, щоб воскресити і нас. Він сів на престолі, щоб посадити і нас. Він живе і царює вічно – а в Ньому будемо жити і царювати всі ми, що в Нього зодяглися, що стали з Ним одним цілим.
Будучи Сином Божим, другою особою Трійці, Він все мав і так. Але Він став людиною, щоб розділити все це з нами.
Церква
Коли ми приймаємо причастя, що символізує хліб? Звісно, тіло Христа, яке Він віддав за нас. Але чи думали ви про те, що Він віддав на смерть своє фізичне тіло, щоб із всіх нас зробити Собі нове тіло – Церкву? Відповідно до Біблії, під Церквою ми в першу чергу розуміємо усю сукупність віруючих людей усіх часів, а не будівлю храму.
В 10-му розділі першого послання до Коринтян Павло пише:
Хіба чаша благословення, яку ми благословляємо, не є спільністю з кров’ю Христа? Хіба хліб, який ламаємо, не є спільністю з Христовим тілом? Оскільки хліб один, то ми, хоч нас і багато, становимо одне тіло, бо всі розділяємо один хліб. (1-е до Коринтян 10:16-17)
Далі в 11-му розділі він аргументує, що розділення між християнами під час причастя – це фактично гріх проти тіла Христового (тобто, руйнуючи єдність Церкви, ми руйнуємо тіло Христове). А вже в 12-му розділі він приводить дуже яскраву картину Церкви, як тіла Христового, що складається з різних органів, серед яких немає неважливих.
Таким чином, Церква в Ісусі Христі і є тим ідеальним образом Божим, який Бог створив для вічного життя, слави і царювання. Церква – це єдине тіло, єдиний організм, що складається з рівноцінних членів, які при цьому мають різні функції.
Вічне життя, слава і царювання будуть не у окремих священників, великомучеників чи навіть Пап. Вони будуть не у окремих служителів, пасторів чи проповідників. Вони будуть саме у Церкви, яка під головою Христом в єдності і любові буде шукати Божої слави і Божого Царства.
Тому давайте не будемо полишати власного зібрання (помісної церкви). Християни не призначені для автономного, ізольованого життя. Недостатньо вірити в Бога в серці. Потрібно сприймати себе і бути частиною Церкви.
Ми вже згадували, що під Церквою ми в першу чергу розуміємо усю сукупність віруючих людей усіх часів – тобто те нове людство, яке Бог створив у Христі. Але на практиці наша єдність з Церквою проявиться в нашій участі у житті, діяльності і служінні своєї помісної церви, а також у відкритості до міжцерковного спілкування і служіння.
Всеохоплююча єдність у любові
На завершення наших роздумів давайте ще трохи поміркуємо про саму суть тої єдності, яку Бог бажає бачити у Своєму Власному образі. Частково ми про це вже говорили. Але для повноти картини буде цікаво звернутися до первосвященицької молитви Ісуса.
Цю молитву ми знаходимо в 17-му розділі Євангелія від Івана. Це та молитва, якою Ісус завершив таємну вечерю – безпосередньо перед тим, як піти в Гетсиманський сад.
У ній ми знаходимо дуже цікаві слова:
Я більше не є у світі, а вони у світі; Я ж іду до Тебе! Отче Святий, збережи їх у Твоє Ім’я – тих, кого Ти Мені дав, – щоби були одне, як і Ми. … Та благаю не лише за них, а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав. І Я передав їм славу, яку Ти Мені дав, – щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти – в Мені; хай будуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, як і Мене полюбив. (Івана 17:11, 20-23)
Ми бачимо, що Ісус молить про єдність між своїми учнями. І не лише про тих учнів, яких Він навчав особисто під час Свого земного життя. Але також і про всіх, хто повірить в Нього через їх свідоцтво. Тобто, по суті, Він молиться про всю Церкву.
Але давайте звернемо більш детальну увагу, про яку саме єдність Він молився:
щоби були одне, як і Ми … щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були … щоби були одне, як і Ми одне. Я в них, а Ти – в Мені; хай будуть досконалі в єдності.
Ісус говорить не просто про якусь абстрактну єдність. Він не оперує якимось філософськими ідеями. Він говорить про щось конкретне, про щось знайоме Йому і Його Отцю. Він говорить про той тип єдності, який Він і Отець мають між Собою.
Ісус просить Отця, щоб між усіма його учнями всередині Церкви була така сама єдність, яка є між Ними Самими всередині Трійці. Більш того, Він говорить про те, щоб цей тип єдності був не лише всередині Церкви, але також між Церквою і Богом (як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були … Я в них, а Ти – в Мені).
Очевидно, що ми, як творіння, ніколи не станемо по своїй природі такими, як Творець. Бог є Творець, Він – джерело життя. Він ні від кого не залежить. А ми, як творіння, повністю залежні від Нього. І тим не менш, якимось дивним чином ми, творіння, можемо мати між собою той самий тип єдності, який існує між трьома особами Бога. Більш того, ми можемо мати цю єдність не лише між собою, але і з Ним Самим. Про що ж саме іде мова?
Иисус, когда просит Отца о единстве, уточняет, для чего это нужно: «аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, як і Мене полюбив».
Єдність всередині Церкви має показати світу єдність між Отцем і Сином (що Син не від Себе прийшов, але від Отця). Ця єдність має стати для світу підтвердженням того, що Отець любить Сина, і що таким самим чином Отець любить людей, Церкву.
Чи не помітили ви дещо знайоме? Тут іде мова про любов до Бога і до людей. Давайте згадаємо дві найважливіші заповіді – вони також говорять саме про любов до Бога (перша заповідь) і до людей (до ближнього – друга заповідь). Ці дві заповіді дані для нас, людей. Але ми бачимо, що і Сам Бог Отець має любов до Бога Сина і до людей. Тобто витоки двох головних заповідей знаходяться в Самому Бозі.
Таким чином, окрім спільної Божественної природи, саме любов є основою єдності, яка існує між Отцем і Сином, а також і Духом Святим. І саме любов має бути основою єдності всередині Церкви, а також між Церквою і Богом. Недарма Іван в своєму першому посланні пише, що Бог є любов. Відносини між особистостями Трійці і є тою справжньою, еталонною Любов’ю, до якої мають наближатися будь-які відносини між різними особистостями.
Тому в Своїй молитві Ісус просив, щоб ми, як Церква, явили світу цю єдність, засновану на любові. Щоб у нас світ зміг побачити справжній образ триєдиного Бога. Той священний, живий образ, через який ми віддаємо найвищу пошану і славу єдиному живому Богу.
Читайте інші наші статті:
