Чи буває у вас таке: в одноманітному потоці буденного життя ви ловите себе на тому, що вже давно перестали розуміти, навіщо і кому це все потрібно? Хотілося б зупинитися, перевести подих, підняти погляд до неба і знову згадати, хто я, де я і заради чого я живу.
А можливо, ви ніколи і не мали, а то й не шукали відповіді на ці питання. Можливо, ваше життя, навпаки, максимально яскраве, сповнене фану і позитивних емоцій. Коли в житті стільки задоволень, думки про «високі матерії» і в голову не приходять. Хіба що окрім тих моментів, коли відчуття якоїсь незрозумілої порожнечі охоплює вас, ніби натякаючи, що щось іде не так, що чогось не вистачає.
В пошуках сенсу життя
Людина відрізняється від тварин тим, що вона здатна усвідомити своє існування. А разом з цим в неї є бажання зрозуміти сенс цього існування, і чи є цей сенс взагалі. Але дуже часто це бажання ніяк не реалізовується через безліч відволікаючих факторів, які в кожної людини свої.
Хтось важко працює, щоб матеріально забезпечувати сім’ю. А хтось з головою пірнає в роботу, щоб сховатися від проблем в сім’ї або просто побудувати свою кар’єру (хибно вбачаючи саме в ній сенс свого життя). Дехто застряє в віртуальному світі, весь вільний час блукаючи в лабіринтах соцмереж, стримінгових сервісів та відеоігор, або ж просто сидячи на дивані перед телевізором. Хтось вкладає весь вільний час в ремонти квартири, автомобіля, в догляд за дачею. А хтось інший марнує життя, пропиваючи сімейний бюджет з друзями в барах.
У кожної людини є щось своє, і не завжди це щось погане. Але в кожному випадку воно намагається поглинути весь наш вільний час. Воно тримає наш погляд і всю нашу увагу, заважаючи залишитися наодинці з собою, своїми думками і, врешті-решт, з Богом
Ми звикаємо кудись бігти, щось робити. Бігти туди, куди ми бігли вчора і позавчора. І, можливо, ми вже не знаємо, куди біжим і чи взагалі це важливо.
Як та білка в колесі, як та годинникова стрілка, що нескінченно намотує коло за колом, так і ми день за днем біжимо своїм маршрутом. Однак в годинникової стрілки є певне призначення, заради якого вона повторює свої кола. Це призначення закладене її творцем – людиною.
Але яке призначення, який сенс життя самої людини?
І чи важливо його розуміти, щоб бути здатним його досягнути? Давайте спробуємо знайти відповіді на ці питання в Біблії.
Мабуть, фразу «сенс життя» в Біблії ви не знайдете. Але якщо ви її читали, спробуйте пригадати, чи є там щось, що сам Бог називає найважливішим?
Можливо якась найважливіша порада? Найважливіше завдання? Найважливіше повеління? Найважливіша заповідь? Так, дійсно, є дещо про найважливішу заповідь:
Один із книжників, підійшовши, послухав, як вони говорили й, побачивши, що Ісус добре відповів садукеям, запитав Його: ― Яка заповідь перша з усіх? Ісус відповів: ― Перша є: «Слухай Ізраїлю, Господь Бог твій – це єдиний Господь. Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією силою своєю». А друга: «Люби ближнього свого, як самого себе». Немає заповіді важливішої від цих двох.
Марка 12:28-31, НПУ
Зверніть увагу, що найважливіша заповідь, тобто найважливіше повеління від Бога, полягає в тому, щоб всім своїм єством любити Того, Хто справді є найважливішим у всьому світі. Ця заповідь була дана Богом ще в Старому Завіті і підтверджена Сином Божим як головна заповідь в Новому Завіті.
Тобто існує єдиний Бог, Який створив усе і, відповідно, є важливішим за все, що існує. А наша найважливіша задача – любити Його всією своєю природою: емоціями, розумом, силою (включаючи силу волі).
Якщо подумати, це дійсно дуже логічно: сенс життя в тому, щоб бути максимально сфокусованим на максимально важливому. Сфокусованим емоційно, інтелектуально і сфокусованим в своїх діях.
Але далеко не кожна людина готова це визнати. Люди – дуже егоцентричні істоти. Якщо ми навіть і розмірковуємо над сенсом свого життя, ключове слово тут «свого». Ми намагаємося здогадатися, уявити, якими надзвичайно важливими ми є, який в нас величезний потенціал. Але якщо сенс мого життя виявляється в тому, щоб присвятити його комусь іншому, то це вже перестає годувати наше его – і тому не виглядає так привабливо.
Якщо ж ви все-таки готові визнати, що всеохоплююча, радісна і дієва любов до Бога є сенсом вашого існування, давайте підемо далі, і подумаємо, що це значить на практиці.
Бог в серці
Часто буває, коли з кимось заходить розмова про Бога, звучать слова на зразок: «У мене Бог в серці». Самі по собі ці слова надзвичайно хороші, особливо коли в серці людини дійсно живе Бог. Про це ми читаємо в Біблії:
І, оскільки ви – Його сини, Бог послав Духа Свого Сина в наші серця.
Галатам 4:6, НПУ
Але що насправді має на увазі людина, коли говорить: «У мене Бог в серці»? Дуже часто ця фраза використовується як пояснення того, чому вона не збирається відвідувати зібрання церкви, читати Біблію, вкладати час в служіння Богу. По суті, ці слова є виправданням відсутності посвяти свого життя Богові.
Часто при цьому від людини можна почути і такі слова: «Вірити в Бога треба без фанатизму». Фактично, вони несуть ту ж основну ідею, що і слова про Бога в серці. І полягає вона в тому, що віра в Бога повинна мати мінімальний прояв у практичному житті людини. Хочеш – вір собі в серці, але живи як всі нормальні люди.
Якщо у тебе в житті є цілком матеріальні цілі стосовно свого успіху чи матеріального статку – ти нормальна, здорова людина. Якщо ж ти кожної неділі ходиш на зібрання церкви, регулярно читаєш Біблію, береш участь у церковних служіннях – це починає сприйматися як релігійний фанатизм.
Такий спосіб мислення здається дуже природним для багатьох людей. Але якщо копнути глибше, він протирічить як Біблії, так і здоровому глузду.
Протиріччя з Біблією полягає в тому, що вона описує віру як рушійну силу добрих діл людини. Коли людина дійсно вірить в Бога і коли Бог живе в її серці, то її віра обов’язково проявлятиметься в багатьох ділах. Як написано в Біблії:
Але хтось скаже: «Ти маєш віру, а я – вчинки. Покажи мені твою віру без учинків, а я покажу тобі свою віру з моїх учинків. Ти віриш, що Бог Єдиний. Добре робиш! Але й демони вірять та тремтять». О, нерозумна людино, чи ти бажаєш зрозуміти, що віра без діл марна?
Якова 2:19-20, НПУ
Якщо ж говорити про протиріччя зі здоровим глуздом і логікою, то давайте ще раз згадаємо наші нещодавні роздуми щодо сенсу життя людини.
Якщо дійсно існує безмежно великий Бог, Який створив цей світ і дав життя нам, то навряд чи можна уявити собі щось важливіше за Нього у всьому створеному Ним всесвіті.
І бажання приділяти якомога менше свого часу і зусиль Тому, Хто є важливішим над усе, виглядає абсолютно нелогічним. Навпаки, цілком очевидно, що саме Йому і потрібно приділяти основні зусилля нашого життя.
Відносини любові
Ми говорили про те, що саме Бог встановив як найважливішу заповідь для кожної людини: любити Його всім своїм єством. Але тут мова йде не про односторонню любов, оскільки Бог Сам першим полюбив нас. Полюбив настільки, що заради нашого спасіння втілився в людину, пройшов через приниження, страждання і смерть. Він зробив усе заради нас – і тепер чекає від нас взаємності.
Хіба може бути щось більш радісне, ніж будувати відносини любові з самим Богом? Відносини із всемогутнім Батьком, Який безмежно любить нас – Своїх дітей.
Наша любов до Нього починається в нашому серці, але має проявлятися у всіх наших вчинках.
Навіть більше, справжня любов – вона жертовна. Як Бог проявив жертовність, коли страждав за наші гріхи, так і ми маємо бути готовими жертвувати собою заради Нього.
І головна жертва – відмовитися від життя заради свого «Я». Тобто керуватися в житті тим, чого бажає Бог, а не тим, чого хочеться мені. А про наші бажання і потреби попіклується Той, Хто неймовірно любить нас.
Мені мало
Якщо, читаючи статтю, вам здалося, що ці роздуми стосуються лише людей, які ще не знають Бога – ви помилилися. Можна бути віруючою людиною, багато років ходити на церковні зібрання, але при цьому повністю втратити правильні пріоритети. Матеріальний достаток, задоволення або ж якісь життєві проблеми – все це намагається поглинути кожного з нас.
Ми можемо пам’ятати головну заповідь на пам’ять і навіть погоджуватися з нею, але в своєму щоденному житті керуватися чимось зовсім іншим. Ми можемо заспокоювати себе тим, що продовжуємо вірно ходити до церкви і навіть читати Біблію.
Але задайте собі питання: чи дійсно ви задоволені своїм рівнем відносин з Богом?
Сенс нашого життя – любити Бога всім серцем, всією душею, всім розумом, всіма силами. Любити. Бога. Всіма почуттями. Завжди про Нього думати. Постійно Його пізнавати. Любити як словами, так і ділами.
Хіба може бути щось важливіше за сенс життя? Чим більше ми керуємося цим сенсом – тим більше зростає цінність нашого життя, тим більше воно приносить реальної, об’єктивної користі.
Коли читаєш Біблію, можна із захватом дивитися на віру Авраама, на таку щиру любов до Бога Давида, на вірність Даниїла, на ревність і безстрашність Павла. Ці люди показали нам приклад неймовірних відносин з Богом. Так, саме приклад, а не просто ілюстрацію. Приклад – це те, що потрібно наслідувати.
Ми можемо дивитися на них і думати, які чудові люди були в давнину, що про них навіть в Біблії написано. А можемо бачити в них приклад того, які відносини Бог бажає мати з кожним із нас особисто.
Бог засвідчив, що ці люди Йому дуже подобаються. Авраама Він назвав Своїм другом. Давида – чоловіком по Своєму серцю. Даниїла – Своїм улюбленцем. Павла – Своїм обраним знаряддям для досягнення народів. Ми бачимо, наскільки надзвичайними були їхні відносини з Богом.
Ці люди дійсно були особливими. Сам Бог вибрав кожного з них для певної особливої місії. Але в Нього є план і для життя кожного з нас. І в міру того, наскільки ми відкриті до його виконання, Він готовий діяти через нас.
А найголовніше у цьому є те, що ми можемо збудовувати надзвичайно близькі відносини з Богом, бачити як Він діє, розуміти Його думки, насолоджуватися Його близькою присутністю. Яків пише в своєму посланні:
Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас.
Якова 4:8, НПУ
Любов проактивна. Бог чекає від нас рішучості. Йому це приємно. Авраам, Давид, Даниїл, Павло – це не закрите коло любимчиків Бога. Навпаки – це те коло, до якого Він запрошує кожного з нас. Він хоче, щоб кожен з нас був у чомусь схожим на них, при цьому зберігаючи власну індивідуальність, маючи свої власні щирі прояви любові до Нього.
Тому ще раз хочу задати вам питання: чи дійсно ви задоволені своїм рівнем відносин з Богом?
Чи дійсно ви любите Його від усього серця, всім розумом, всіма силами? Чи не можна любити Його ще більше? Де визначити ту межу, коли сильніше любити Бога вже неможливо? А що як наше серце розширюється по мірі того, як ми все більше відкриваємо його для Бога?
Чи достатньо вам вашого рівня відносин з Богом? Про себе скажу – я прагну більшого!
Читайте також статті:
