Боже милосердя – це те, про що ми маємо собі постійно нагадувати. Воно поруч із нами навіть у часи війни. Блага звістка багато в чому така блага, бо вона не залежить від зовнішніх обставин, а лише від Бога, який милує.
У своєму Посланні до римлян апостол Павло, по-перше, дає всеохоплююче викладення Благої звістки Ісуса Христа. А по-друге, повчає про належну, розумну відповідь християнина на Божу благодать. Давайте уважніше подивимося на Послання і зробимо практичні висновки для себе.
Скарби Благої звістки
Я не соромлюся Доброї Звістки Христа, оскільки вона є силою Божою для спасіння кожного, хто вірить, – спочатку юдея, а потім і язичника. Адже в ній відкривається праведність Божа з віри у віру, як написано: «А праведник житиме вірою».
До Римлян 1:16-17, НПУ
Саме у цьому уривку апостол Павло ніби дає стисле «визначення» Благій звістці: грішники виправдані вірою в Ісуса Христа і лише вірою, а не ділами Закону. Спасіння є Божим даром, а не заробленим чи навіть заслуженим результатом. Добра звістка доступна абсолютно всім людям – і юдеям, і поганам. Надихає? Дуже!
Тож давайте розглянемо Благу звістку трохи ближче, так, ніби розглядаємо отриманий нами подарунок. Адже у цьому подарункові стільки скарбів!
По-перше, Блага звістка показує нам і всьому світові праведність і правду Бога через віру.
Усі люди гріховні й порочні, тож конче потребують здатності бути праведними перед Богом. Як зараз, для стосунків із Богом на землі, так і потім, у вічності. Зрештою, саме праведність Божа рятує нас від Страшного суду. Але цю праведність не можна ані заробити, ані заслужити, її може дати лише Бог – завдяки вірі через жертву Ісуса Христа.
По-друге, Блага звістка є силою для спасіння.
А спасіння дає нам свободу від гріха, влади темних сил і смерті. Що більше, воно звільняє нас для життя, відданого Богові.
По-третє, у Христі ми отримуємо примирення з Богом та інші Його блага.
Коли люди виправдовуються через Христа, їхнє положення перед Господом відновлюється, вони отримують також і примирення з Ним. Це приносить багато дарів: праведний статус перед Богом, статус Його дітей, доступ до Його благодаті, можливість жити оновленим життям на землі й сподівання на остаточний порятунок у прийдешньому віці.
По-четверте, варто не забувати, що Блага звістка доступна Ізраїлю.
Блага звістка про Христа є логічним продовженням юдейських Писань. Те, що Ісус є Сином Божим, апостол Павло обґрунтовує за допомогою юдейської традиції очікування Сина Давидова. Тож Бог не полишив Свій народ, Він вірний Своїм обіцянкам. Порятунок все ще доступний юдеям, але вірою, а не дотриманням Закону.
І по-п’яте, Блага звістка є універсальною.
Оскільки всі згрішили і є рабами гріха – і юдеї, і погани, – то і вчення про Божу праведність потрібне усім. Хоча Ісус є обіцяним Месією єврейського народу, Його місія та Його звістка не обмежуються однією нацією. Походження не має значення для виправдання перед Богом. Євангеліє призначене усім людям.
Тож ми бачимо, що Блага звістка призводить до трансформації життя.
Завдяки Богові, Його діти стають вільними від влади гріха, а тому їхні життя можуть і мають являти практичне втілення Божої благодаті. Добра звістка мотивує на жертовну посвяту у служінні Богові, що приймає різні форми, адже так реалізуються різноманітні дари, якими Бог наділив свій народ.
Після такого повного описання Благої звістки апостол Павло переходить до другої частини свого Послання. Адже милосердя і дія Бога, трансформація людини мають призвести до нашої очікуваної відповіді, що повинна мати практичний вимір.
Правильна реакція на Боже милосердя
Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
До Римлян 12:1-2
У практичній частині свого Послання (нині – розділи 12-16) апостол Павло розкриває своє бачення того, як Євангеліє має втілюватися у житті християн і якою має бути спільнота людей, що знайшла свій початок у смерті та воскресінні Ісуса. Ми бачимо, як внаслідок Божої милості і благодаті змінюються наші життя і наші стосунки: з Богом, один з одним у церкві, з ворогами, державою тощо.
Перший та другий вірші 12-го розділу Послання інколи вважаються вступом до всієї практичної частини. У ній Павло, посилаючись на милосердя Боже, закликає християн регулярно оновлювати свій розум, аби служити Богові.
Дійсно, розум і цінності віруючих людей змінюються завдяки Євангелію.
У відповідь на Благу звістку ми вручаємо себе Богові і лише тоді здобуваємо здатність мислити ясно. Ця переміна розуму і постійний процес його оновлення дозволяють нам вже зараз жити так, як личить майбутньому віку, а не віку нинішньому, і є вираженням нашого освячення.
Переміна розуму також дозволяє нам обирати істинне, розумне служіння Богові. Воно проявляється у всьому способі життя людини, тобто в її повсякденному житті, а не лише у поведінці під час недільного зібрання у церкві. Таке «розумне служіння» вимагає від нас інвестувати не лише свій дух, але й тіло: поклоніння Богові має набути фізичний вимір.
Це Павло називає «живою жертвою», стаючи якою ми віддаємо себе на служіння Богові повністю, без залишку, без розподілу на духовне і фізичне, священне і мирське, повсякденне і недільне.
Це – стверджує Павло – є єдиним розумним, логічним і доречним відгуком на Боже милосердя:
«через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву…Богові, як розумну службу вашу.»
до Римлян 12:1
В грецькому оригіналі слово «розумний» позначено як «логікен», що дослідники перекладають як «розумний», «логічний», але також і «духовний».
Варто звернути увагу, що апостол Павло у практичній частині послання спершу говорить про служіння всередині громади (і, відповідно, згадує про дари Духа), а лише потім згадує характер християнина і його стосунки із зовнішнім світом. Чому?
Не можна виключати, що Павло був стурбованим ризиком надто індивідуалістичного підходу до трансформації християнського характеру у відповідь на Боже милосердя.
Тож він показує: неможливо сформувати характер окремо від церковної громади.
Трансформація відбувається, зокрема, у наших стосунках один з одним, а не виключно наодинці з собою і навіть не наодинці з Богом.
Освячення також вимагає діл – справ служіння.
Правильне ставлення до громади, перебування у спільноті взаємного служіння, вкладення власних дарів і сил у церкву допомагають нам оновлювати розум і змінювати свій характер.
Отже, пам’ятаючи про Боже милосердя, християни мають дуже практичними способами проявляти свою посвяту Богові. Ми покликані бути єдиним тілом у Христі і служити один одному дарами Святого Духа. Завдяки такому служінню розвивається характер християн і відбувається їхнє освячення.
Читайте також статті: Що це, виправдання по вірі? і Час для війни і час для миру, або спостереження за мотивами книги Екклезіаста
