Теорія гілки груші, або теорія гніву

Приєднуйтеся до нас у Телеграм або Вайбер
Гнів на гілку груші

До питання про те, чи може одна людина роздратувати іншу.

«Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?»

Послання Якова 4:1

Нещодавно, розмірковуючи в черговий раз про походження гніву людського, який не творить правди Божої і який корениться в нашому серці, я раптом зрозуміла, що, «таки так», як кажуть в Одесі, братися йому (гніву) нема звідки, як тільки «зсередини», з глибини цього впертого, жорстокого серця.

Для душопіклувальників думка не нова. Яків виклав її у своєму посланні, розділі 4-тому, де стверджує, що ворожнечі і чвари у нас від пожадань наших, що воюють у наших членах.

Іншими словами, питання не в тому, що нас хтось розлютив і що хтось винен у тому, що ми розгнівалися, але в тому, що

ми самі культивуємо гнів, що спонукається невгамовними бажаннями – бажаннями серця. А цей «хтось» просто заважає отримати те, чого прагне наша плоть.

Ми самі культивуємо гнів

Гнів на гілку груші

Із спілкування з опікуваними я згадала, як багато з них стверджували, що гнівалися на різні предмети: принтер, який був правильно підключений, але не включався; цвях, який вбивали правильно, але він чомусь гнувся; вузол, який не розв'язувався і т. д., і т. п. У моєму випадку це була гілка груші, яка постійно чіплялася за волосся під час миття посуду влітку у вуличній мийці (ми живемо в селі в приватному будинку). Я розлютилася, відламала її та викинула!

Що ж виходить? Якщо хтось нас роздратував, то це ще можна списати на брак інтелекту, розуміння, співчуття і т. п. супротивника. Але якщо йдеться про предмет... який інтелект, наприклад, у груші чи принтера, чи цвяха?! Приписати неживому предмету злі наміри складно, якщо взагалі можливо.

Таким чином, наш гнів, у будь-якому разі – чи спрямований він на людину, тварину, погоду, предмет – одного й того ж походження!

Наші «противники» заважають нам отримати щось важливе для нашої плоті, для задоволення наших бажань.

«Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете.»

Послання до Галатів 5:17

Хтось, ймовірно, скаже: «У людини ж можуть бути злі наміри?» Безперечно. Але що це змінює? Ісус любив наводити життєві паралелі для більш наочного роз'яснення істини. Наслідуємо Його приклад.

Я гніваюсь на гілку груші, бо вона «заважає» мені мити посуд. Я і так перебуваю в «екстремальних умовах» (в будинку немає електроенергії через аварію в мережі). Не працюють водогін, посудомийка; доводиться носити воду з колодязя відрами, потім бігати з кухні на вулицю, носити туди-сюди посуд. Я не хочу цього робити! Не хочу прикладати стільки зусиль, хочу займатися тим, що не потребує такої кількості рухів!

Хочеться відпочивати, хочеться комфорту

Я хочу відпочивати! Хочу отримувати задоволення, хочу комфорту!

Так до чого ж тут гілка груші?! Просто вона – найменш «інтелектуальний», найменш «агресивний», найменш «контролюючий» моє життя «супротивник», що загороджує шлях мого нестримного, жаданого прагнення до комфорту і задоволення. Мені було легко в гніві відірвати її та викинути. Можна було б перебити посуд. Це коштувало б дорожче в прямому розумінні слова, але зате гуркіт фарфору і скла, що б'ється, хоч якоюсь мірою вгамував би жагу комфорту.

У гніві перебити посуд

Ідемо далі. Під руку підвертається 80-річна свекруха, яка має проблеми з пам'яттю. Що ж змінилося у реакціях, коли моє бажання натикнулося на більш мислячу перешкоду? Зовсім нічого! Бабуся додала мені проблем, гнів, відповідно, посилився, рухомий (як ви вважаєте чим?) все тим же нестримним бажанням комфорту.

Ну і фінал-апофеоз… Мізансцена дещо змінюється: з'являється чоловік – гідний супротивник. Змінюється не тільки мізансцена, а й диспозиція. Ось так просто налетіти (відірвати і викинути) не можна, задавити авторитетом та інтелектом (?) теж — противник гідний. Але ж і гнів не жартівливий! Він шукає спосіб розгромити останню «цитадель» на шляху до досягнення комфорту та задоволення. І коли після всього «пережитого» звучить безневинне запитання: чи зателефонувала я кудись, щоб дізнатися про щось важливе для нього?!!!!

Ну це він, звісно, даремно!!! Кожен з вас, впевнена, розуміє, що означає така кількість знаків оклику…

Виходить, що той, хто викликав на поверхню мій гнів, винен лише в тому, що спровокував, зачепив за щось живе в моєму серці, торкнувся «струни», яка воліє мовчати до певного моменту.

Удари блискавки

Але! Спробуй тільки торкнися її - вона зазвучить різко, агресивно, так що вже й звуком струни не назвеш. Це швидше гуркіт грому, за якими йдуть удари блискавки, або ще страшніше – вибух Чорнобильського реактора. І ця моя реакція – територія моєї відповідальності.

Або моя «струна» зрезонує у відповідь на роздратування, і «небеса мого серця» («Бо Божеє Царство всередині вас», Євангеліє від Луки 17:21) почнуть затягати грозові хмари, готові вибухнути громом і блискавкою, і «сердечна атомна реакція» почне виходити з-під контролю (Чорнобиль). Або ж я зупинюся, щоб зробити видих, а не вдих для продовження руйнівних дій, оціню ситуацію... і зроблю правильний вибір.

Право вибору

Слава та хвала Господу за те, що Він дав нам це право вибору! Хоча багато хто з нас вважає за краще бути запрограмованими роботами. Коли я говорила своїм дітям: «Вибір за тобою, приймай рішення», то дуже часто чула у відповідь: «Ох, мамо, це твоє «приймай рішення»!!!»

Так, робити вибір, ухвалювати рішення – нелегко. Часом дуже важко. Це зусилля, напруження плоті та духу. Але інакше ніяк:

«Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його.»

Євангеліє від Матвія 11:12

То що ж змінює момент поділу відповідальності у взаємовідносинах?

Ніхто й ніколи не переконає мене в тому, що гнів «людський, який не творить правди Божої», випливає зі шкідливості та зловмисності людей, що нас оточують.

Факти, зауважте, факти (про які кажуть, що вони річ уперта), викладені вище, вкотре підтверджують протилежне:

гнів – це щось, що корениться у серці і вихлюпується щоразу на подразника, який заважає плоті отримати задоволення своїх бажань.

Гнів корениться в серці і виплескується на подразника

Може, після всього сказаного, у когось дозріє питання: «Ну як же так?! Якби він або вона не сказали або не зробили того й того, я б не розлютився або не розлютилася!» Тут наважуюсь нагадати про те, що на предмети ми теж успішно починаємо злитися. Навряд чи коректно було б звинувачувати гілку груші чи принтер, чи цвях у якихось злих намірах.

Поділ відповідальності: конкретні кроки

І останнє, це дуже важливо. Повернемося трохи до теми розподілу відповідальності. І спробуємо ще раз зрозуміти, як це твердження працює практично.

Нас хтось зачепив, засмутив, образив - ми розлютилися, образилися. Це звичайна плотська наша реакція.

Якщо ми все-таки, з Божою допомогою, зупинилися, щоб оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення, то починаємо розуміти:

а) я такий самий грішник, як і той, хто згрішив проти мене;

б) розмірковуємо про те, де закінчується його (її) відповідальність за те, що сталося, і настає моя;

в) я розумію, що він (вона) не має рації стосовно мене і перед Богом, але для мене зараз має бути важливим лише одне: як допомогти моєму кривднику (точніше тому, хто заважає мені отримати бажане) побачити проблему, не зосереджуючись при цьому на своєму бажанні плоті.

Простіше кажучи, як не відповісти на гріх іншої людини з позиції свого гріха?

Це те, що має бути важливим для мене перед Богом, насамперед. Саме цього розуміння чекає від нас Господь;

Молюся і поступаюсь місцем роботі Духа Святого

г) тепер я поступаюся місцем роботі Духа Святого: виключаю засудження, яке заважає мені побачити «колоду» у власному оці («Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд», Послання від Якова 2:13, дивіться ще Псалом 107:43, Приповісті 3:3-4, Приповісті 21:21) і молюся:

  • про себе, щоб Господь допоміг мені впоратися з неправедним гнівом;
  • про кривдника, щоб Господь був милостивий до нього (неї), щоб допоміг йому побачити проблему;
  • про себе, щоб Господь допоміг мені зрозуміти, як я можу послужити йому.

Далі я молюся за час, про місце, зміст розмови.

Часто буває так, що зробивши всі ці кроки, я маю результат ще до розмови. Дух Святий керує серцем мого кривдника (кривдниці), і він (вона) перший (-а) робить крок до примирення і просить вибачення.

Буває й так, що у брата чи сестри зберігається гріховна реакція, навіть якщо дотримано всіх правил викриття з любов’ю. І в такому разі ми не повинні опускати руки і зриватися на гнів (часто плоть може брати гору).

Тепер «смілива любов» набуває свої права.

Примирення та прощення

Любов, яку Бог «учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього» (Послання до Ефесян 3:11б-12). Іншими словами, через віру в жертву Христа ми вільно і впевнено можемо приходити до Бога. Відважно, тобто вільно і впевнено, ми маємо доступ до Бога через любов до ближнього, як би важко не давався прояв цієї любові (1 Послання Івана 4:20-21).

Але тема «сміливої любові» – це вже дещо інша історія.

(Автор: Тетяна Дугінова, душопіклувальниця. Написано за матеріалами Українського Інституту Сім’ї (УІС), укладач підручників – Рон Харріс, 2003-2006 рр.)

Читайте також «Як мудро будувати стосунки з іншими?», «Як виграти війну всередині себе?», «Любов і надія перемагають. Завжди».

Поділись: