Чому гарна людина може потрапити в пекло, а погана – на небеса?
Спасіння як результат парадокса благодаті
Когось із нас досі може шокувати парадокс благодаті.
Нас із дитинства вчили, що для отримання значущого результату нам необхідно докладати великих зусиль. Що більше зусиль – то кращий результат.
Цей принцип ми намагаємося докласти і для отримання життя після смерті: наші добрі справи мають привести нас на Небо. Для цього добрих справ має бути більше, ніж поганих.
Принаймні, нам зазвичай здається, що зробленого нами добра має вистачити на пропуск до Раю. А якщо власних зусиль усе ж таки трохи забракне, на допомогу прийдуть інструменти, які пропонують різні релігії, як-от молитви за померлих.
Зрештою, хіба не справедливо, що хороші люди отримують кращу долю, ніж погані?
Як мінімум, люди, хороші на нашу, людську думку.
Однак, думки Бога – не наші думки, і шляхи Його – не наші шляхи.
" Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки."
Книга пророка Ісаї 55:9
Те, що на перший погляд нам може здатися добрим і справедливим, в очах Бога таким є далеко не завжди. Ми схильні перебільшувати зроблене нами добро і применшувати скоєне зло.
Але Біблія ясно говорить, що:
Ніхто не може потрапити на Небеса своїми власними силами і справами. Єдиний шлях до спасіння – віра в Ісуса Христа.
Тобто, людина, яка нам здається доброю, може в підсумку потрапити в пекло, а людина зла – отримати вічне життя з Богом. У цьому і полягає парадокс благодаті.
Хороша людина на шляху до пекла
У Євангеліях є розповідь про багатого юнака, який підійшов до Ісуса з питанням про вічне життя (дивіться, наприклад, Євангеліє від Матвія 19:16-22, а також статтю Чи можна бути віруючим, але не дуже?).
На перший погляд, у цієї людини було все гаразд.
Він був багатий, а в ті часи (як і в наші) вважалося, що багатство – це особлива ознака Божого благословення.
Його зовнішня поведінка, здавалося б, свідчила про благочестивий характер. На запитання про заповіді, юнак стверджував, що виконує їх. Він намагається не вбивати, дотримуватися сексуальної чистоти, не шахраювати і шанобливо ставитися до своїх батьків. Побільше б таких людей!
Навряд чи цьому молодому чоловікові вдавалося завжди ідеально дотримуватися заповідей, але він, схоже, старався. Зрештою, навіть Ісус не спростував добрі слова молодого чоловіка про самого себе.
Юнак підійшов до Ісуса з дуже правильним, благочестивим запитанням: як знайти вічне життя. Він хотів досягти вічного життя своїми ділами, але усвідомив, що чомусь у нього не виходить.
Ісус же відповів молодій людині, що для порятунку, для вічного життя, для правильних стосунків із Богом тому все-таки бракує дечого важливого. Незважаючи на всі зовнішні ознаки благополуччя: молодість, багатство, благочестиву поведінку, юнак не був спасенною людиною.
Для порятунку просто "хорошого життя" недостатньо, зовнішньої пристойності – недостатньо, навіть щирого прагнення заслужити Боже благословення теж недостатньо.
Розбійник, який потрапив у рай
У Євангелії від Луки, розділі 23, віршах 39– 43, читаємо історію про зовсім іншу людину.
Ісуса було розіп'ято на хресті між двома розбійниками. Один розбійник паплюжив Господа, а інший поводився зовсім інакше. Зрештою, як говорив цей другий розбійник, ми заслужили на розп'яття (а в ті часи розп'яття було покаранням за серйозні злочини, наприклад, грабежі та вбивства). А ось Ісус не заслужив...
Ця людина розуміла, що в неї не було ні добрих справ, ані доброї репутації в суспільстві, ні моральної чистоти, що він ніяк не міг претендувати на Небо. Він порушував заповіді і не був релігійним.
Але він попросив Ісуса "згадати його у Своєму Царстві". Така коротка фраза відобразила величезні зміни в серці цієї людини. Він усвідомив, ким був сам, а Ким був Ісус, і щиро попросив Бога про прощення.
До цього усвідомлення розбійника могла спонукати тільки рятівна віра. І з відповіді Ісуса на ці слова покаяння ми розуміємо, що того ж дня розбійник був у раю.
А ви хто – хороша людина чи розбійник?
Отже, ким ви себе вважаєте: благочестивою людиною чи розбійником на хресті?
Є такий психологічний парадокс: коли інший робить помилку, ми схильні бути вкрай суворими до цієї людини. Коли помилку робимо ми самі, ми схильні виправдовуватися і посилатися на обставини, які завадили нам вчинити правильно.
У чомусь це нагадує наше ставлення до спасіння: ми пам'ятаємо ті деякі наші добрі справи, які робили, і вважаємо, що їх має бути достатньо, щоб забезпечити нам вічне майбутнє на Небі. І при цьому ми схильні забувати все те погане, що робили і робили роками.
Але в Біблії однозначно сказано, що "нема праведного ані одного" (Послання до Римлян 3:10) і що "всі згрішили і позбавлені Божої слави" (Послання до Римлян 3:23).
На жаль, навіть найкращі люди – якщо вони не приймають Бога – перебувають на шляху до пекла.
А парадокс благодаті надихає нас тим, що, незважаючи на наші злі вчинки, у нас все-таки може бути майбутнє з Богом.
Боже спасіння здійснюється тільки по благодаті, задарма для нас, через відкуплення у Христі Ісусі (Послання до Римлян 3:24).
Але для цього нам необхідно подолати гордість, що не вдалося благочестивому юнакові. І, як розбійник на хресті, нам потрібно усвідомити, Хто є Господь Ісус. Треба звернутися до Нього, визнати Його головним у наших життях і попросити Його зробити нас частиною Свого Царства.
Якщо ви готові, зверніться до Ісуса у молитві просто зараз.
Читайте також статті: Що це, виправдання по вірі?, Чи можна бути віруючим, але не дуже?.
