В історії з мідним змієм ізраїльтяни мали вірити Богу, аби врятуватися від смертельних укусів змій. Так і зараз довіра Богу є запорукою нашого спасіння.
Ніхто не піднімався на небо, тільки Той, Хто з неба зійшов, Син Людський. І як Мойсей підніс мідного змія на стовп у пустині, так мусить бути піднесений Син Людський, щоб кожен, віруючий у Нього, мав життя вічне. Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинонародженого, щоб кожен, віруючий у нього, не згинув, а мав життя вічне.
(Євангеліє від Івана 3:13-16)
Читаючи цей уривок, ми в першу чергу помічаємо дивовижні слова про те, як Бог полюбив світ, і для чого Він віддав Свого Однородженого Сина. Але чому Однороджений Божий Син тут порівнюється зі змієм? Адже саме змій у свій час спокусив Єву, а пізніше, у Біблії, саме диявол названий цим «вужем стародавнім».
Аби відповісти на це запитання, давайте, для початку, ще раз звернемося до Едемської історії. Дійсно, змій спокусив Єву, яка з'їла заборонений плід, а потім дала своєму чоловікові. Фактично, змій приніс людині гріх, а через гріх – смерть. Звичайно ж, Адам міг відмовитись від такого «дивовижного подарунка», але він цього не зробив.
Тому образ змія нерозривно пов'язаний зі спокусою, гріхом та смертю.
А тепер давайте розглянемо ще одну історію – ту, на яку посилається Ісус, порівнюючи Себе зі змієм.
«І підупала душа того народу в тій дорозі. І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: “Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустелі? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа”. І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля.
І прийшов народ до Мойсея та й сказав: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв”. І молився Мойсей за народ. І сказав Господь до Мойсея: “Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, – кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити”. І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія – і жив!»
(Числа 21:4-9)
Продовжуючи ремствування й нарікання, Ізраїльський народ звинуватив Бога й Мойсея, що їх вивели з Єгипту, щоб умертвити в пустелі. Вони знехтували тією дивовижною манною, через яку Бог щоденно давав їм життя, назвали її непридатною й остогидлою їжею. І тоді Бог продемонстрував їм, хто ж все-таки несе життя, а хто – смерть.
Величезна кількість отруйних змій, фактично, уособлювали діла диявола, який через гріх вів людину до смерті.
Але чому ж тоді позбавлення від смерті Бог послав також через змія?
Підносячи на жердині мідного змія, Мойсей проілюстрував, що Бог підносить, забирає від них наслідки діл диявола, наслідки їхнього гріха. Змії оточують їх з усіх боків, жалять. Люди можуть намагатись відсмоктувати отруту, накладати пов'язки, шептати замовляння. Але ці марні намагання ніяк їм не допоможуть – смерть неминуче прийде. І єдиний вихід – це повірити Богові й Мойсеєві, повірити в силу піднесеного мідного змія й поглянути на нього.
Навряд чи Ізраїльтяни того часу розуміли всю глибину цієї духовної ілюстрації. Але, читаючи Євангеліє, ми бачимо, що вона означала: Бог позбавив гріх сили в житті людини, поклав його смертельні наслідки на Когось іншого. І тільки дивлячись і віруючи в Того, Хто несе ці наслідки, людина може залишитись живою. Ніякі спроби боротися з гріхом самостійно не можуть принести спасіння.
Ми знаємо, що Ісус Христос прожив безгрішне життя, але взяв на Себе наслідки наших гріхів, позбавив нас від вічної смерті в геєні вогненній.
Він був піднесений на хрест, щоб ми, дивлячись на Нього й віруючи в Нього, мали життя вічне.
І ми знаємо, що після хреста Він був піднесений значно вище – туди, звідки Він початково до нас зійшов. І нам сьогодні важливо дивитись не лише на Його ганьбу на хресті заради нас, але і на ту заслужену славу, яку Він має зараз у Отця.
І ще одна деталь, наостанок. Історія зі змієм мала продовження у старозаповітні часи. У 2-й Книзі Царів ми знаходимо, що через багато століть, уже ближче до часу виселення десяти колін Ізраїлю царем ассирійським, цар Єзекія
«...розбив мідяного змія, якого зробив був Мойсей, бо аж до цих днів Ізраїлеві сини все кадили йому й кликали його Нехуштан».
(2 Книга Царів 18:4)
Той мідний змій, якого Сам Бог дав в ознаку діла викуплення Христа, став самостійним об'єктом поклоніння, тим самим перетворившись на ідола. Подібне може відбуватися й сьогодні, коли ми починаємо виявляти надлишкову пошану тим предметам, через які Ісус, можливо, звершував свою справу викуплення: хресту Господньому, гробу Господньому, Туринській плащаниці. Навіть якщо плащаниця, гріб чи часточки хреста, дійсно, мають відношення до смерті Христа, самі по собі вони не мають ніякої сили спасіння чи очищення. Так само, як не має сили й будь-яка інша християнська атрибутика.
Так, напевно, дивлячись на них, ми можемо якось особливо розміркувати про пасхальні події. Але давайте будемо акуратними, щоб у якийсь момент не виявилось, що ми поклоняємось уже не Христові, а Нехуштанові. Христос не лише помер, але й воскрес! А ті предмети, подібно до ідолів, мертві самі по собі. Не будемо забувати слова Ангелів у той найперший пасхальний ранок:
«Чому ви шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: Він воскрес!»
(Євангеліє від Луки 24:5-6)
