“І на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її"
(Євангеліє від Матвія 16:18)
Церква – це спільнота людей, які вірять в Ісуса Христа як Господа і Спасителя. Самим словом «церква» (грецькою “ἐκκλησία“) у перше століття описували зібрання людей для спільної справи. Тобто мова йшла – і зараз йде – не про організацію або інституцію, не про деномінацію з тими чи іншими правилами, і не про будівлю з вивіскою «церква», а про об’єднання людей. А це означає, що ніщо з перерахованого не повинно нас роз’єднувати.
Насамперед, покликання самим бути учнями Ісуса Христа і доручення навчати всі народи також бути Його учнями. Тобто нас, у першу чергу, пов’язують не чудові спільні справи чи гарне спілкування, а Сам Ісус. Тому й наші інтереси, різні професії, різні мови не мають нас розділяти.
Він же продовжує будувати її зараз. Це і породжує нашу відповідальність як членів церкви, нашу відповідальність як лідерів. Як ми ставимося до церкви, створеної Самим Богом? Чи відчуваємо благоговіння, що належимо до такого величного Божого творіння як церква, навіть більше, ніж просто до творіння – до самого Тіла Христового? Як поводимо себе – скаржимося на «не таких» лідерів, пліткуємо про інших членів церкви чи ж вірно служимо? Чи розуміємо, перед Ким будемо звітувати?
Звісно, за умови, що така громада залишиться церквою, виконуючи покладені на неї завдання. Ми бачимо з історії, що деякі церковні спільноти можуть з часом зникати, але сама церква – Церква – з роками лише зміцнюється.Тож нам не варто боятися ані сил зла, ні сил смерті, не кажучи вже про нестабільність у політиці або кризу сфери охорони здоров’я.
Церква заснована на скелі віри в Ісуса як Сина Божого, Сина Живого Бога. Бути частиною церкви можна лише тоді, коли ви визнаєте Живого Триєдиного Бога: Отця, Його єдинородного Сина Ісуса, що став Спасителем світу, і Святого Духа.
Адже можна відвідувати церковну будівлю щонеділі, уважно виконуючи ритуали та інструкції, але без віри в Бога і послуху Йому все ж не бути частиною Церкви.
«Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!»
(Ефесянам 5:32)
Ісус Христос – Голова і одночасно Рятівник церкви. Він урятував Свою церкву з такої великої любові, що віддав ціну власного життя. І зробив це не заради «вічного боргу» і рабського служіння з боку церкви, а щоб освятити її, поставити перед Собою без плям і вад. Ще неіснуюче Ісус вже бачить існуючим. Як не радіти з цього?
Церква, у свою чергу, слухає Христа у відповідь на Його любов, з неймовірної, щирої подяки Господеві. І, мабуть, прагне краще пізнати свого Нареченого. І хоче, аби Він радів, спостерігаючи за нею…
Стосунки Ісуса і Його церкви прекрасні. Ісус – Наречений, а церква – наречена. Ісус – голова, а церква – Його Тіло. Ісус щохвилини турбується про церкву, а вона покликана, як і Сам Христос, виявляти свої чесноти на практиці. Ми покликані любити Бога, любити людей та проголошувати істину.
Долучайтеся до спільноти учнів Ісуса!