Час для війни і час для миру, або спостереження за мотивами книги Екклезіаста

Приєднуйтеся до нас у Телеграм або Вайбер
Для всього час, і пора для кожного діла під небом

Для всього свій час, і пора для кожного діла під небом. Час народжуватися і час помирати, час садити і час виполювати насаджене, час убивати і час лікувати, час нищити і час будувати, час плакати і час сміятися, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час обіймати і час віддалятися від обіймів, час шукати і час губити, час зберігати і час викидати, час роздирати і час зашивати, час мовчати і час говорити, час любити і час ненавидіти, час для війни і час для миру”.

Книга Екклезіаста 3:1-8, УТТ

Коли ми читаємо навченого життям і досвідом Екклезіаста, часом хочеться з ним погодитися. Дійсно, всяке трапляється: життя, смерть, руйнування старого, будівництво нового... З висоти такого багаторічного життєвого досвіду, дуже далеко від того, що відбувається, поточні проблеми можуть здаватися дрібними. Через усе проходили, і не таке проживали...

А ось коли перебуваєш усередині подій, то зовсім не віриться, що твоя проблема – всього лише одна з багатьох-багатьох випадків у вирі життя. Що твоїй проблемі може бути "час", що таке вже траплялося з кимось у минулому. І холодне, відсторонене, споглядальне ставлення Екклезіаста навіть дратує. 

Тож розмірковуючи над словами проповідника у контексті теперішніх подій війни, ми дійшли деяких спостережень, якими й хочемо з вами поділитися. 

Час садити і час виполювати насаджене

Спостереження перше: контроль за подіями нашого життя – це лише ілюзія

Така безжалісна лічба подій у Екклезіаста, як не парадоксально, розбиває нашу ілюзію контролю. Ми не владні ні над часом, ані над подіями. 

У Біблії ми знайдемо багато історій про те, що наше відчуття контролю над своїм сьогоденням і майбутнім – це часто ілюзія. Наприклад, в історії про Вавилонську вежу люди хотіли прославитися, побудувавши вежу заввишки до небес. Але задум не вдався: Бог змішав язики, люди не змогли більше співпрацювати один з одним і змушені були відмовитися від свого задуму. 

Перші дні війни якоюсь мірою теж забрали в нас ілюзію контролю. Якщо раніше ми були повністю впевнені у своєму майбутньому, то тепер усвідомили: те, що ми засинаємо і прокидаємося вранці – це Боже благословення. Не те, щоби ми не знали про це раніше. Зрештою, ми – християни – зазвичай повністю згодні, що наше життя – у Божих руках. Що не заважало нам, однак, бути трохи самовпевненими у своєму плануванні майбутнього. 

А з початком війни ми глибоко відчули суть того, що мав на увазі Давид:

Я заснув, виспався і прокинувся, бо Господь підтримує мене.”.

Псалтир 3:6, УТТ

Та з часом ілюзія повного контролю над подіями нашого життя потроху повертається. Читання Біблії зі спроби краще розчути голос Божий перетворюється на звичний обов'язок. Наша постійна молитва знову стає молитвою п'ятихвилинною. Зрештою, якщо ми можемо на слух розібрати, як далеко від нас вибухи, або з досвіду знаємо, як організувати побут без електрики, то навіщо нам допомога нашого Небесного Отця? 

  • А наскільки ви захоплені ілюзією контролю над своїм життям? 
Не можна піддаватися обману вивченої безпорадності

Спостереження друге: не можна піддаватися обману безпорадності

Однак, якщо читати Екклезіаста уривчасто, без контексту всієї книги і тим паче всієї Біблії, можна впасти і в іншу крайність. Адже якщо в житті все визначено, все вже було, то ми, в принципі, можемо зрозуміти, чим усе й закінчиться. Особливо для нас, християн. Навіщо ж тоді нам докладати зусиль? Навіщо переживати і працювати? Ми ж ні на що, за великим рахунком, не можемо вплинути... 

Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота. Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем?

Екклезіаст 1:2-3, УТТ

А якщо ми підемо ще далі в наших міркуваннях, то поставимо собі питання: як ми можемо сперечатися з Богом – Всезнаючим, Всемогутнім, Творцем, який створив нас і всю землю? Якщо щось відбувається, значить – "це від Бога, і нема чого цьому опиратися". Принаймні, такі думки звучать навіть у контексті російсько-української війни, закликаючи християн до абсолютної пасивності. 

Не будемо уподібнюватися тим біблійним персонажам, які дійсно сперечаються з Богом. Адже й справді, Він – гончар, а ми – глина. 

Але це зовсім не означає, що в складних обставинах нам потрібно опускати руки і нічого не робити. 

Коли ж ми читаємо Книгу Екклезіаста не уривчато, а повністю, то бачимо людину, яка багато робила у своєму житті і багато чого не робила. Він вивчав, будував, керував, зачаровувався і розчаровувався. Він прожив активне життя експериментатора і лише після став навченим досвідом споглядальником, який говорить про суєту. 

До речі, Екклезіаст – не єдиний цікавий для нас приклад зі Слова Божого. 

Так, у Слові Божому ми бачимо доброго самарянина, який не проходить повз закривавленого ворога і не стверджує, що, мабуть, той так покараний Богом за свої гріхи. Читаємо пророків, які, незважаючи на ризик для себе, сторіччями закликали юдеїв до покаяння за зло й несправедливість, а не чекали, доки "саме пройде". Надихаємося сміливою Естерою, яка не сказала, що знищення юдейського народу – від Бога, але ризикнула життям заради порятунку співвітчизників. 

І хоча історія розвивається з волі Божої, події, що відбуваються, далеко не завжди є "знаком згори" про те, що нам потрібно змиритися з несправедливістю і злом. Найчастіше єдиний варіант обходження зі злом – це боротися з ним.

  • Наскільки ви опустили руки? 
Необхідно пам'ятати про існування двох перспектив подій

Спостереження третє: необхідно пам'ятати про існування двох перспектив подій

А ще в книзі Екклезіаста багато про людину, але мало – про Бога. Є Бог, який закликає до відповіді, але немає Бога, який милує і дає благодать. Є заклик жити і веселитися на землі, але немає згадки про невидиму, але важливу винагороду – нагороду в Небесному Царстві. 

Перспектива Екклезіаста – загалом, перспектива людини, яка не знає про вічне життя з Богом. Так, він пише про прагнення до вічності, яке Господь вклав у серця людей (Екклезіаст 3:11). Але навряд чи це точне знання про життя після фізичної смерті. Швидше тут ідеться про відчуття того, що життя на землі – це ще не вся повнота життя. 

Коли ми живемо, маючи перспективу в 70–80 років, нам хочеться їсти, пити і веселитися. Немає жодного сенсу ризикувати, адже ми можемо втратити такий дорогоцінний час.

Загалом, Екклезіаст – це така трохи депресивна книга Біблії, що ілюструє, яким би було наше життя без Ісуса. 

Але християни думають не так. Вони знають, що в нас є вічне майбутнє, і з цієї перспективи тимчасові страждання видаються не такими болісними і точно не остаточними. Можливо, тому стільки християн від початку війни служать сміливо і самовіддано, пам'ятаючи про скарб, що чекає на них на небі (Матвія 6:20). 

Тому в труднощах нам важливо вміти змінювати перспективу зі своєї на Божу. Тоді наші пріоритети змінюються, змінюється те, як і з ким ми проводимо час, куди вкладаємо гроші й наші сили, чого ми боїмося до повного заніміння, а чого – лише до тремтіння в колінах. 

Тому нам, християнам, потрібно вчитися розрізняти часи і волю Божу в ці часи. 

Замисліться:

  1. Як багато ви молитеся Богові про те, що відбувається у вашому житті?
  2. Чи боїтеся ви протистояти злу і несправедливості, які спостерігаєте? 
  3. У якій перспективі ви зараз живете: людській чи Божій? 

Читайте також статті: Як подолати життєві труднощі, Жити, незважаючи на обставини.

Поділись: