ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА, 6:45-52.
Буря, темрява, холодний вітер в обличчя, страшенна втома. Здається, що це ніколи не закінчиться. Де Бог, коли Він так потрібний? Чому Божа перспектива так відрізняється від нашої?
6-й розділ Євангелія від Марка розповідає схожу історію (6:45-52). Апостоли зіштовхуються з нічним штормом на озері – уже вдруге з початку свого служіння, – але на цей раз із ними немає Ісуса, Який може заспокоїти шторм.
За декілька годин до цього Господь Ісус помножив хліб і рибу — і апостоли роздали їх 5000 тисячам чоловіків, а ще — жінкам і дітям. Учні Ісуса були співучасниками величезного чуда і купались в увазі та захопленні. Юдеї навіть хотіли зробити Ісуса царем.
«Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один».
(Івана 6:15)
І тут Ісус раптово змусив учнів попливти на іншу сторону озера, а Сам пішов на гору молитися. Яке невдале продовження приголомшливого дня!
Шлях на інший берег виявився складнішим, ніж раніше. Наступила ніч, дув зустрічний вітер, вітрила були не потрібні, а човен все ще знаходився посеред озера – учням доводилось не легко. Пізніше, побачивши Ісуса, Який йшов по морю, вони закричали від переляку. Так чому Ісус залишив їх саме тоді, коли Він був їм так потрібний?
Зустрічний вітер, шторм нам дуже не приємні. Зізнайтесь, інколи хочеться, щоб у житті все складалось гладенько. Однак, у життєвих бурях є і користь: саме в них ми зміцнюємося й ростемо, досягаючи духовної зрілості. У життєвих бурях ми вчимося по-іншому довіряти Богові.
Учням здавалось, що вони змушені самі долати свої проблеми, адже Ісус був так далеко. Але, уважно читаючи Євангеліє, бачимо: Ісус пішов молитися, Він спостерігав за учнями з гори і бачив їхні труднощі. І коли стало зовсім складно, Він прийшов на допомогу.
Погляд з гори відкрив Ісусу перспективу, яку не бачили Його учні. Апостоли боролись з бурею і страхом. Але причиною їхніх страждань були не обставини, не диявол, а нестача віри.
Пам'ятаєте, учні бачили чудеса Ісуса: зцілення, вигнання бісів, воскрешення! Буквально декілька годин назад вони були учасниками ще одного неймовірного чуда. Але їхні серця були закриті.
«Бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе».
(Марка 6:52)
Розібратися з бурею, насправді, виявилось короткостроковою задачею. А ось довгостроковою – навчитися перемагати обставини власною вірою.
Так ми часто вчимо своїх дітей бути сміливими й не боятися темряви: спочатку малюки можуть спати з батьками, потім – із увімкнутим нічником у себе в кімнаті, а ще пізніше ми вимикаємо світло й виходимо з дитячої.
Ісус не залишив Своїх учнів і прийшов їм на допомогу. Він не покидає і нас: ні в радості, ні в труднощах. Він все контролює, навіть якщо немає відчуття, що Він поруч.
У Посланні до Євреїв 7:25 сказано, що Ісус завжди клопочеться за нас перед Богом!
Ісус не дасть нам потонути, навіть якщо Він хоче, щоб ми самі протистояли штормові.
